Про бібліотеку Бібліотечні уроки
Творці слов’янської писемності
Книга - джерело мудрості та знань
Використання наукового апарата книжки при її читанні та роботі з нею
Система каталогів та картотек у бібліотеці
Бібліографічний опіс документів
Інформаційна культура – складова загальна культура особистості
Методи роботи з джерелами інформації
Автоматизовані інформаційні послуги в бібліотеці
Книга в образотворчому мистецтві
На вічнім шляху до ШевченкаНаша любов і святиня. Бібліографічний список літератури Рідний край
Есхар ̶ мальовничий куточек України
Естафета пам’яті.
Освобождение Чугуевщины от немецко-фашисских захватчиков
Особистісно орієнтована спрямованість навчання - шлях до педагогічного успіху
Упровадження інформаційно-комунікаційних технологій у навчально-виховний процес
Максим Рильський – класик ХХ століття
Козацтво в художній літературі
Козацтво: право на безсмертя (Бібліографічний огляд літератури)
“Бібліотеки — це скарбниці всіх багатств людського духу.”
Лейбниц
Використання наукового апарата книжки при її читанні та роботі з нею
Уміння читати правильно – велике й складне мистецтво.
Це серйозна розумова праця, що може бути полегшено знанням основних правил роботи з книгою.
Дотик до книги ( дотик до плетіння, перелистивання сторінок ) відкриває ще одну чудесну властивість книги: її здатність швидко, але глибоко і довірчо повідати про себе. Звичайно, як будь-яке уміння, воно виробляється роками. Але є стартова площадка цього уміння — знання, розуміння ролі кожного елемента книги, уміння витягти необхідну інформацію про книгу, її, не читаючи. Звернути увагу не на проблеми, викладені в книзі , а на можливості книги, про ці проблеми розповісти.
Матеріали, що не є частинами самого твору, поміщені в книзі для кращого засвоєння тексту й зручності користування нею, називають науково-довідковим апаратом книги.
У слова “апарат” багато значень. А відбувається воно від латинського apparatus, що значить спорядження, устаткування. Апарат книги – це її спорядження. Воно допоможе читачеві. Якщо читач знає, як цей апарат улаштований, і вміє їм користатися.
Найважливішим довідковим елементом книги є титульний лист. Його називають також заголовним листом, тому що він надрукований перед текстом книги і містить основні зведення про неї.
Ці зведення, необхідні для загального розпізнавання її змісту і для зручності її відшукання серед інших книг.
Зараз, коли ви розкриваєте книгу, ви нітрохи не дивуєтеся, побачивши заголовний лист, чи зміст. Вам здається природним, що в кожної сторінки є номер. І побачивши коми, ви не запитуєте зі здивуванням: що за новина? А тим часом були часи, коли і заголовний лист, і зміст, і кома, і номер сторінки були новинками типографської справи. Можна навіть точно сказати, коли і як вони з'явилися.
Заголовний, тобто титульний лист, наприклад, з'явився близько 1500 року й от, із яких причин.
Раніш, коли книги не друкували, а переписували, їх робили здебільшого не на продаж, а на замовлення. Тому переписувачу нема чого було особливо рекламувати книгу. Він скромно поміщав свій підпис наприкінці рукопису разом із роком і місцем випуску.
Зовсім в іншім положенні виявився типограф. Книги він друкував сотнями й тисячами екземплярів й притім не на замовника, а на покупця. А як знайти покупця? Треба його заманити в книжкову крамницю цікавим заголовком, надрукованим великими буквами на першій же сторінці. І, от з'являється заголовний лист, із якого читач довідається у всіх подробицях, про що говориться в книзі, і, хто неї написав, і для чого написав, і, де книга видана, і який типограф її друкував.
Заголовний лист вивішувався у входу в книжкову крамницю і служив оголошенням про вихід книги.
A кома, хто неї винайшов? Кому ввів на рубежі ХV і ХVІ століть венеціанський типограф Альд Мануций. До того в книгах було тільки два знаки: крапка й двокрапка. Той же Альд Мануций став додавати до книг зміст.Так мінялася книга.
Сьогодні на титульному листі вказується, хто книгу написав, як вона називається і що собою представляє, де в якому році, яке видавництво випустило у світло, хто неї оформляв і перевів і т. д. Недарма титульний лист нерідко називають “напівпрозорими дверима” у суть книги. З титульного листа починає вивчати книгу будь-який підготовлений читач. По титульному листі описує книгу бібліограф. Отже, титульний лист – це перша сторінка книги, на якій надруковане прізвище автора й заголовок, підзаголовні дані (уточнюючі дані), назва видавництва, місце й рік видання книги, тобто вихідні дані. Древні римляни поміщали свої “книги” – світки папірусу – у круглі, видовбані з дерева футляри. До ручки кожного такого футляра прикріплювався ярличок із назвою книги. Він називався “титулюс”. Саме слово “назва” звучить на латині “титул”.
Неважко догадатися, що ту ж двояку функцію (допомогти зрозуміти, про що розповідає книга і кому вона адресована, а також швидко відшукати її серед інших книг) виконують і зведення, заради яких ми вчитуємося в титульний лист.
Багато книг мають вступну частину: уведення, передмову, вступну статтю, біографічну довідку.Вступна частина може бути написана автором книги, чи іншим обличчям, дана від імені організації (установи), що випустила книгу у світло. Вона знайомить читачів й темою книги, визначає мету праці, метод, джерела, іноді формулює в стиснутому виді основні положення й висновки, містить біографічні зведення про автора, характеристику його творчості, дає аналіз надрукованого в книзі твору.
За вступною частиною випливає основний текст. Для того щоб виділити в ньому великі логічно закінчені шматки, його розділяють на томи, частини, книги, розділи.. Книга може мати розподіл на глави. У конституціях, кодексах законів й деяких інших книгах існує розподіл на статті, параграфи й пункти. Най дрібний логічний розподіл – абзац, яким одна думка відокремлюється від іншої.
Примітки – короткі доповнення, пояснення й уточнення до основного тексту твору. Вони належать авторові (авторські примітки) чи редакторові, укладачеві, перекладачеві (видавничі примітки). Видавничі примітки входять у довідковий апарат видання (допомагають краще, точніше розуміти основний текст). Авторські примітки – або додаткова частина тексту твору, або частина його апарата (пояснення, характеристика джерел і т. п.). Серед видавничих приміток найпоширеніші, що повідомляють такі фактичні зведення про речі, що згадуються в основному тексті, подіях, обличчях, схованих цитатах, без яких розуміння тексту читачем може бути збідненим чи невірним. По місцеві розташування в тексті видання розрізняються примітки внутрітекстові (наступні безпосередньо за місцями тексту, до яких вони відносяться), підрядкові (унизу смуги, під рядками основного тексту), затекстові ( після всього основного тексту видання, глави, статті). Вибір примітки залежить від характеру використання їх при читанні і виду видання: внутрітекстові – коли читачу треба обов'язково читати їх разом з основним текстом (в інструктивних й довідкових виданнях), підстрочкові – коли примітки потрібні читачу по ходу читання, затекстові – коли примітки великі по обсязі і можуть читатися у відриві від тексту, чи потрібно різко розмежувати авторські й видавничі примітки. З основним текстом, підрядкові примітки зв'язують цифровим порядковим номером чи зірочками на верхній лінії шрифту, а затекстові такими ж знаками в сполученні при зірочках чи полосной нумерації, а також примітка з повтором тексту, що пояснюється, перед приміткою.Ми часто і не підозрюємо, як багато чого нам невідомо! От чому заглядайте в примітку не тільки по крайній необхідності й вуж, у всякому разі, не відкладайте книгу, не подивившись приміток!
Як синонім до поняття “примітка” уживається поняття “коментар”. Однак деяке розходження отут є. У коментарях, крім пояснення незрозумілих слів, термінів, імен, коротко розповідається ще і про історію роботи автора над книгою. Такі пояснення і називаються коментарем. Коментар (від латинського commentarius – замітки, тлумачення), пояснення до тексту, частина науково-довідкового апарата книги. Як правило, пояснення виходять від видавця, а не від автора і включають: зведення про походження й історію тексту; про місце твору в історії літератури (філософії, культури, різних знань); зведення про події, що згадуються в тексті, фактах і обличчях (реалії); тлумачення авторських натяків і підтексту (примітно особливо до художніх і публістичних творів); лінгвістичні та інші пояснення, необхідні для найкращого розуміння тексту сучасним читачем. Нерідко коментар включає також ідейну (ідейно-художню), наукову інтерпретацію твору і викладу принципів видання, але частіше ці зведення містяться у вступній статті чи передмові. Співвідношення різних аспектів коментування залежить від характеру тексту й призначення видання. Коментар, повинний бути ощадливим і зручним для користування; міститься, звичайно, після тексту і має вид статей чи окремих довідок, а також виносок; часто ці способи комбінуються.
Важливою складовою частиною видання є зміст, що знайомить із змістом і логічною структурою твору в цілому і дозволяє відразу відзначити цікавлячі читача розділи.
Зміст – система заголовків усіх чи більш менш значних частин книги з указівкою сторінок, де вони поміщені. Зміст дає загальне представлення про структуру книги, а в багатьох випадках – і про проблематику
Особливо важливо для читача уміння користатися поміщеними в книзі допоміжними покажчиками.
Допоміжний покажчик – путівник по тексту, що представляє собою упорядковане за алфавітом чи іншою ознакою безліч рубрик, що відбивають інформацію про об'єкти, яки описані чи згадуються в цьому тексті. Допоміжний покажчик відсилає читача до місця перебування шуканої інформації на сторінках книги чи будь-якого іншого видання. Допоміжний покажчик покликаний допомогти швидко знаходити відповідні дані по окремих питаннях, при цьому він не тільки виконує роль надійного путівника по тексту при наведенні різних довідок, але і полегшує проведення наукової праці в будь-якій галузі знання. Допоміжні покажчики до книг підрозділяються:
1) по змісту, тобто наявності рубрик, що відбивають імена власні (особисті, географічні, назви організацій, установ і інших колективів), назва окремих предметів, назва публікацій чи перших рядків віршів, цитати скорочення, символи, формули і т. д. При цьому кожний з покажчиків може містити або усі з названих рубрик або частину їх;
2) по угрупованню матеріалу в покажчику, тобто алфавітному (“слово за словом” чи “буква за буквою”), систематичному, хронологічному, нумераційному чи якому-небудь другому розташуванню рубрик. Відповідно розрізняють алфавітні, систематичні (тематичні), хронологічні й інші покажчики;
3) за структурою рубрик, то есть наявності простих рубрик, що складаються тільки із заголовків (назв предметів), чи простих і складних (багаточленних) рубрик разом.
Покажчики першого типу називаються простими, чи глухими, другого – розгорнутими, чи аналітичними. Крім того, зустрічаються анотовані покажчики, що містять додаткові зведення у виді прямих цитат із тексту, коротких анотацій, пояснень (коментарів).
Найбільш поширені наступні типи традиційних допоміжних покажчиків: іменний покажчик, предметний покажчик, єдиний (чи об'єднаний, комбінований, змішаний, перехресний, предметно-іменний, об'єднуючий в одному алфавітному ряді предметний і іменний покажчики).
Хронологічний покажчик, еволюційний покажчик для розташування матеріалу по географічних епохах, історичним датам. Допоміжні покажчики повинні супроводжувати ті наукові і навчальні видання, що через великий обсяг (понад 15 авторські аркуші) чи складності тексту не піддаються швидкому перегляду. Вибір конкретного типу допоміжних покажчиків залежить від виду самого видання, читацького призначення і тематики. Чим складніше текст видання, тим різноманітніше повинний бути комплекс покажчиків. Разом із тим варто мати на увазі, що єдиний покажчик може бути визнаний кращим, якщо немає особливого аспекту, якому необхідно відбити в спеціальному покажчику. А якщо вам потрібно відшукати якійсь факт у самій книзі, неодмінно загляньте в покажчики, що підкажуть, де знайти потрібну назву, ім'я, термін, цитату.
Авторські висловлення на визначену тему можна розшукати, користаючись предметними покажчиками. Вони містять перелік основних тематичних об'єктів (предметів), що згадуються в тексті. Найчастіше такі покажчики відбивають зміст книги в одному конкретному аспекті. До подібних одноаспектних предметних покажчиків можна віднести покажчик географічних назв, покажчик архітектурних пам'ятників і т. д.
Іменний покажчик представляє собою розташований за абеткою перелік власних імен, що зустрічаються в тексті книги: імена історичних діячів, письменників, учених, героїв міфології.
Повні зібрання творів класиків, звичайно, забезпечуються загальним алфавітним покажчиком заголовків творів. Проти кожного заголовка твору вказується рік його видання, тім, сторінка, а також сторінка коментарів. Покажчик творів даного автора розміщений, звичайно, в останньому томі зібрання творів чи іншого багатотомного видання. Використовується він для розшуку тому і сторінок, на яких поміщене той чи інший твір. Матеріали в цьому покажчику систематизовані в алфавітному або хронологічному порядку (у покажчику імен і предметному покажчику порядок тільки алфавітний).
Багато книг мають най різноманітні додатки. Для читачів, що працюють над книгою серйозно і вдумливо, усі додатки мають велике значення, допомагаючи розібратися в її змісті.
Часто зустрічаються в книгах – у виносках, наприкінці глав (частин, розділів) чи наприкінці всієї книги – бібліографічні списки літератури, у яких перераховані використані в роботі видання, а також книги по даній темі, рекомендовані для читання з метою поглиблення й розширення знань по даному предметі чи питанню.
На сторінках багатьох книг серед тексту розміщають ілюстрації. Ілюстрацією в книзі називають будь-яке графічне зображення, що пояснює текст, що робить його більш наочним, сприятливому кращому емоційному сприйняттю: відтворення картини, малюнка, гравюри, фотознімка, карти, креслення, схеми і т. п.
Ілюстрації можуть бути поміщені в тексті, а також на окремих уклеєних у книгу чи прикладених до неї аркушах. Розрізняють одноколірні й багатобарвні ілюстрації.
Знайти головні думки книги іноді допомагає друкарське оформлення її — виділення найбільш важливих положень і висновків автора особливим шрифтом — жирним, півжирним, курсивом, в розрядку і т. д.
Лише вивчивши науково-довідковий апарат книги, можна приступити безпосередньо до її читання.
Література:
1. Библиотечно-библиографические знания – школьникам.- М.: Книжная палата, 1989.
2. Воронько К. Л. Организация библиотечных фондов и каталогов.- М.: Книга, 1972.
3. Книговедение: Энциклопедический словарь.- М., 1982.
8. 4. Яровая Т. Э. Книга и ее создатели. Структура книги.// Джерело педагогічної майстерності. Шкільна бібліотека. Науково-методичний бюлетень.-Х.,1999.
