Про бібліотеку Бібліотечні уроки
Творці слов’янської писемності
Книга - джерело мудрості та знань
Використання наукового апарата книжки при її читанні та роботі з нею
Система каталогів та картотек у бібліотеці
Бібліографічний опіс документів
Інформаційна культура – складова загальна культура особистості
Методи роботи з джерелами інформації
Автоматизовані інформаційні послуги в бібліотеці
Книга в образотворчому мистецтві
На вічнім шляху до ШевченкаНаша любов і святиня. Бібліографічний список літератури Рідний край
Есхар ̶ мальовничий куточек України
Естафета пам’яті.
Освобождение Чугуевщины от немецко-фашисских захватчиков
Особистісно орієнтована спрямованість навчання - шлях до педагогічного успіху
Упровадження інформаційно-комунікаційних технологій у навчально-виховний процес
Дуже важливим елементом інформаційної культури є вміння в процесі роботи застосовувати різні форми записів. Якою б міцною не була ваша пам’ять, цілком покладатися на неї не можна – іноді вона може підвести. Її надійною опорою можуть бути записи. Ведення їх виховує вдумливість у сприйняті тексту, поліпшує увагу й спостережливість, сприяє кращому запам’ятовуванню, дає змогу економити час при повторенні вивченого, підвищує рівень мовної культури. Читання джерела інформації з настановою записати її основні положення мобілізує увагу, стимулює думку, загострює пам’ять, зобов’язує до розміркувань і пов’язування нової інформації з уже відомою.
Сам процес читання стає не просто пробіганням очима рядків документу, а вдумливим аналізом читаного з настановленням знайти в ньому головне, зрозуміти його й стисло та чітко викласти на папері. Пізніше записи дають змогу повертатися до того, що обов’язково треба знати й не забувати. Коли людина веде записи прочитаного, в запам’ятовуванні, крім здорової пам’яті, бере участь і моторна (рухова).
Тому найефективнішим шляхом до кращого розуміння й засвоєння прочитаного є старання ведення записів. Кожен із нас, напевно, не раз переконувався в правоті слів Гете, що не записана важлива думка часто стає загубленим скарбом. Іноді того, хто, читаючи, нічого не нотує, порівнюють із метеликом, який безтурботно перелітає із квітки на квітку, а того, хто веде записи при читанні, – із працелюбною бджолою, яка в кожній квітці знайде нектар, щоб перетворити його в запашний солодкий мед про запас.
Особливо потрібні різні записи й виписки із прочитаного тим, хто готується до вчительської професії, до виступів із лекціями перед слухачами, до написання рефератів, курсових і дипломних робіт.
Вибір тієї чи іншої форми ведення записів прочитаного залежить від ряду причин. На ньому позначаються індивідуальні особливості людини, зокрема, властивості її пам’яті, освіченість, досвід. Та найбільше значення має мета, для якої робляться записи. Одна справа, коли книга читається для самоосвіти, для поширення кругозору й естетичного задоволення. В цьому випадку можна обмежитися найпростішими записами – переказом цікавих подій, випискою влучних висловів тощо. Інша справа, коли готуєшся до виступу на семінарі, писати статтю для газети, збираєш матеріал для курсової чи дипломної роботи. В цьому випадку записи будуть складніші, й форми їх, різноманітніші.
Найпростіша форма запису – це ведення реєстру прочитаних документів. Навіть запис прізвища автора та назви прочитаної книги допоможе пригадати її зміст. Коли ж такі записи не ведуться, з часом може забутися навіть назва книги. Разом із тим такі записи дають змогу контролювати інтенсивність та систематичність у читанні нових книг. Кожному читачу бажано мати окремі зошити, в які занотовується прочитані суспільно-політичні, мовознавчі й літературознавчі та художні твори.
Зробивши запис назви прочитаної книжки, доцільно додати примітку про її зміст, назвати головних персонажів художнього твору. А ще краще – накреслити схему стосунків головних персонажів сюжетного твору.
Важливою формою записів є виписки з джерел інформації. Здебільшого – це цитати – дослівне відтворення якогось важливого уривка тексту, що привертає до себе увагу глибиною думки та яскравістю вислову або викликає сумнів і потребує перевірки фактів. Іноді виписки – це стислий, близький до дослівного виклад власними словами важливих положень книги, що привернули увагу, а також формули, схеми, таблиці, цифрові матеріали тощо. Але перевага надається цитатам, особливо, коли йдеться про формулювання законів і важливих положень, які треба зрозуміти й завчити напам’ять, до яких доведеться не раз звертатися.
Буває, ви пам’ятаєте, що в раніше читаній книзі зустрічалися потрібні вам зараз важливі думки, вислови, факти, цифри, але тоді ви їх не виписали. Тепер же, щоб знайти їх, треба знову перечитати всю книжку, марно витратити час і зусилля.
Без попередніх виписок із книжок і газет не обійтися при підготовці доповіді, лекції, реферату. Треба тільки дбати, щоб виписки були не дуже довгими, а кількість їх – невеликою.
Про письменника – фантаста Ж. Верна розповідають: “Його стіл завжди був завалений новими науковими книгами й журналами. Усе хоч якоюсь мірою цікаве моментально виписувалося на спеціальні картки. Таких виписок після смерті письменника в його архіві виявилося більше 20000. Усі нові винаходи й відкриття уважно реєструвалися в його чудовій картотеці.”
Таких прикладів можна навести безліч. З них видно, що виписки з книг – дуже поширена форма фіксації найважливішого з прочитаного.
Уміння робити виписки — основа роботи над будь-якою книгою — навчальної, наукової, довідкової, художній, найцінніше знаряддя розумової праці. Виписки допомагають зібрати величезний матеріал, зібрати факти, проаналізувати думки, виявити протиріччя.
Тлумачний словник пояснює поняття виписок так: «Виписати, значить списати яке-небудь потрібне, важливе місце з книги, журналу, зробити вибірки». Складність виписування саме й складається в умінні знайти й вибрати потрібне з одного чи декількох джерел. З книг, журналів і газет виписують окремі положення, факти, цифровий і інший фактичний чи ілюстративний матеріал.
Метод виписок був відомий уже в найглибшій стародавності. І сучасні вчені, письменники, артисти у своїй діяльності використовують виписки.
Виписки бувають, мабуть, двох видів. До першого відносяться виписки з «чужих» книг і статей. До других — ваші власні матеріали (щоденники, записні книжки, дані експерименту).
Виписки можуть бути дослівними (цитати) чи вільними — думки автора читач викладає самостійно. Великі уривки тексту, що важко цитувати в повному обсязі, треба намагатися, гранично скоротивши формулювання і, сконцентрувавши зміст, записати своїми словами. Яскраві й найважливіші місця з класичних творів краще завжди приводити дослівно.
Записуючи цитати, потрібно укладати їх у лапки, оберігати текст від перекручувань. Але якщо, наприклад, у зошиті зроблені виписки з того самого твору, то лапки поруч кожної цитати можна і не ставити. Правда, у цьому випадку усі свої думки треба викладати лише на полях зошита, строго відокремлюючи від цитат.
Цитата, вирвана з тексту, часто утрачає свій первісний зміст, нерідко здобуваючи новий. Тому, записуючи текст цитати, намагайтеся не обривати думок автора.
Це в більшому ступені стосується тематичних записів, тобто зроблених із ряду книг, журналів, газет на задану тему. Такі виписки вже по своєму призначенню повинні бути особливо рухливими, ємними.
Виписки потрібно намагатися складати в такій гнучкій формі, що полегшувала б їхнє нагромадження, зміну, а також підбор по якому-небудь принципу. І, звичайно, ж, способи зміни і поповнення змісту масиву виписок варто використовувати найбільш раціональні, тобто такі, котрі не приведуть до частих переписувань і змін текстів.
Можна рекомендувати кілька способів: заносячи в зошит із пронумерованими сторінками виписку, варто відступати від попередньої чи, залишаючи широкі, полючи (графи), записувати на них теми виписок, додатково отримані зведення і т.д.
Однак розширити й поглибити зведення, узяті з одного джерела, рясними даними, почерпнутими з інших книг, у зошиті важко. Можна, щоправда, записати доповнення з ряду джерел на будь-які вільні сторінки і зв'язати родинні записи за допомогою посилальних номерів. Можна завести листок із назвами тим і номерами сторінок, на яких знаходяться потрібні тексти. На такому листку можуть бути і номера самих виписок. У зошиті приділяється місце й алфавітному покажчику тем — своєрідному змісту. Роблячи яку-небудь виписку, відзначають у покажчику її тему і сторінку.
Але куди раціональніше картки: тоді для кожної виписки використовують свій окремий листок-картку. Найбільш усеосяжним і раціональним є саме цей, так називаний картковий спосіб нагромадження, реєстрації й обробки записів. Цілий ряд прийомів і способів роботи з книгою, як легко догадатися, заснований на використанні для записів карток (під картками для виписок, якщо не робимо спеціального застереження, ми маємо на увазі листки папера форматом приблизно 150X200 мм — половина звичайного машинописного листа). Ємність карток можна збільшити, подвоюючи, потроюючи їх по висоті і, складаючи «гармошкою» (щоб одержати зазначений вище формат).
Правда, частіше для продовження запису використовують послідовно кілька карток, нумеруючи їх один по одному, зрідка скріплюючи між собою.
Розглядати виписки, оцінюючи в сукупності їхній зміст, якщо запису на них займають не всю площу карток, наприклад, усього одну-дві рядка,— важко. І починає читач дорікати себе: чому він не робив записи підряд у зошиті. Тим часом вихід із положення простий — досить накласти картки одну на іншу, закривши в такий спосіб порожнечі. Розташувавши в потрібному порядку картки, читач зможе закріпити їх, якщо буде потрібно, на довгому шматку картону збоку канцелярськими скріпками. Якщо узяті для роботи виписки читач не планує знову розкидати по місцях (наприклад, по авторах, по записах з окремих книг), то замість скріпок застосовують клей.
Виписка — основа роботи, перший етап в освоєнні літературних джерел.
Але невірним була би думка, що виписки є лише допоміжним матеріалом при складанні інших записів — конспектів, рефератів. Ні, у своїй сукупності вони можуть бути гарним, цілком самостійним і послідовно повним видом запису.
Виписки треба обов’язково звірити із джерелом, із якого вони зроблені, адже випадково допущена помилка, пропуск чи спотворення якогось слова може знецінити виписку, призвести до приписування автору тих тверджень, яких у нього немає.
Цитати слід не просто запам’ятовувати, як математичні формули, а й розуміти їхню сутність у всій системі основних положень опрацьованої книги, вони повинні бути опорою, що дає змогу пригадати й інші, не зацитовані твердження автора.
Використовуючи у своїй роботі виписки, треба остерігатися рясного автоматичного виписування цитат, замість творчого освоєння й аналізу тексту.
Однак виписки часом не претендують на скільки-небудь повне відображення змісту всієї книги, і цим вони відрізняються від конспектів, тез і докладних планів.
На відміну від планів, конспектів, тез, рефератів виписки можуть носити уривчастий, не систематичний характер.
Організувати творчу роботу, проаналізувати й освоїти джерела допоможуть й інші, більш складні типи записів — плани, конспекти й тези, реферати.
Для того щоб зберегти загальне уявлення про книжку чи статтю, доцільно написати на неї анотацію, де б стисло було викладено зміст. В разі потреби вона допоможе повернутися до цього твору.
Близьким до анотації є резюме – стисло викладений висновок із книги чи статті, оцінка її. Писати резюме на праці відповідної тематики студентові доводиться тоді, коли він збирає матеріал для реферату, курсової чи дипломної роботи.
Порівняно простою формою ведення записів про прочитані твори є складання їх, планів. План твору, особливо розгорнутий, допомагає в підготовці виступу по ньому. Зі складання плану, звичайно, розпочинаємо тоді, коли треба сформувати тези чи скласти конспект. Складання планів до прочитаних праць, і власних рефератів привчає до чіткості й логічності мислення, допомагає послідовно розкривати тему.
План — це схематично записана сукупність коротко сформульованих думок-заголовків, це «кістяк твору». Прикладом плану до книги, правда дуже загального, що відзначає лише вузлові розділи, є звичайний зміст. Переглядаючи його, не читаючи самої книги, можна одержати представлення про її зміст і схему побудови. План як форма запису, звичайно, значно більш докладно передає зміст частин тексту, чим зміст книги.
Форма запису у виді плану надзвичайно важлива для організації розумової праці, для розвитку навички чіткого формулювання й уміння вести інші види записів.
За формою членування і записування плани можуть бути підрозділені на прості і складні. Складний план на відміну від простого має до чи частини до всіх основних пунктів ще і підпункти, що чи деталізують роз'ясняють зміст основних.
План може бути записаний у виді схеми, що відбиває взаємозв'язок положень. Це план-схема.
Удало складений план прочитаної книги говорить в остаточному підсумку про уміння аналізувати текст, про ступінь засвоєння його змісту.
План має ряд достоїнств, що висувають його, поряд із конспектами й тезами, у цілком незалежну, самостійну форму запису.
План – найкоротший запис. Саме завдяки цьому план легко, переробляючи, удосконалювати як власне, кажучи, так й за формою, при цьому знову й знову продумуючи зміст предмета.
Ніякі інші форми запису, крім плану, не можуть у такою яркою і легко доступній для огляду формі відбити послідовність викладу матеріалу.
Узагальнює зміст. Добре складений план розкриває і сам зміст твору. У цьому записі є вже елементи узагальнення, що можуть бути далі розвиті в тезах, конспектах, рефератах.
Відновлює в пам'яті прочитане. План допомагає легше усвідомити зміст, сприяє прискореному проробленню матеріалу.
План, що складається до великих творів, що проробляють тривалий час, дозволяє раціонально, без великої втрати часу перед поновленням роботи відтворити в пам'яті прочитане раніше. При цьому нагадує лише саме головне, істотне, якщо, звичайно, читач добре опанував матеріалом. Допомагає складанню записів. Керуючись пунктами плану й, звернувшись до оригіналу, можна скласти й інші, уже більш докладні записи — конспекти, тези, реферати. За допомогою плану складати їх простіше. Навіть якщо з моменту складання плану пройшло досить багато часу, він допоможе створенню чи конспекту тез.
Шляхом складання, наприклад, докладного плану до конспекту можна легко й швидко виявити повторення й непослідовність у викладі тексту, поліпшити запис, зробивши її логічно чіткої й послідовний.
За допомогою плану читач сам контролює ступінь засвоєння тексту (при самоконтролі докладні відповіді на питання плану говорять про гарне засвоєння).
План настільки допомагає зосереджуватися навіть при сильно розсіяній увазі і розумовому стомленні, що його можна рекомендувати як стимулюючу увагу фактор. У цьому випадку, звичайно, немає потреби складати план до всього матеріалу підряд. Досить зробити докладний план до двох-трьох сторінок тексту, як робота, що раніше не ладилася й ішла в'яло, починає просуватися швидко. Побіжне з читанням складання плану не дозволяє відволікатися, змушує придивлятися до роботи, у зміст, що читається, відображати його у виді заголовків змісту, мобілізує увага. А якщо читаючий усе-таки відвернувся, йому варто швидко прочитати пункти складеного раніше плану і думкою розкрити їхній зміст. Загублений зв'язок швидко відновиться. А при новому суцільному, дослівному читанні книжкового тексту не тільки губиться час, але і підвищується стомлюваність.
Вдумливе читання завжди супроводжується складанням — у чи розумі на папері — плану, що відбиває зміст, його логіку і послідовність. Звідси висновок; чим краще читач озаглавлює зміст, тим продуктивніше він читає, полегшуючи собі при цьому аналіз і запам'ятовування тексту.
Усі книги й статті, звичайно, ж, пишуться за планом, йому підкоряється зміст, але плану у виді частин чи підзаголовків докладного змісту в книзі опубліковане може й не бути. Тим більше його не дають до статті.
Складаючи план при читанні, насамперед намагаються визначити границі мікротем тексту, тобто ті місця, де кінчається одна мікротема і починається інша. Ці місця в книзі негайно ж і відзначають. Потрібним уривкам дають заголовок, формулюючи пункт плану. Потім знову переглядають прочитане, щоб переконатися, чи правильно встановлений перехід від однієї мікротеми до інший, і уточнити, якщо необхідно, формулювання. При цьому потрібно прагнути, щоб заголовки — пункти плану найбільше повно розкривали думки автора. Послідовно прочитуючи текст, складають до нього чорновий начерк плану з потрібною деталізацією. Якщо план повинний стати самостійною формою запису, то його обробляють у процесі подальшого вивчення джерела.
Правильна робота над книгою зробить отут велику допомогу. Щоб полегшити складання плану, найважливіші місця в книзі відзначають олівцем, який легко стирається чи вкладними листками. З часом ці написи, підкреслені фрази книги і будуть записані як пункти плану.
Підзаголовки книги і виправданий змістом розподіл тексту на абзаци полегшують створення плану. Формулювання пунктів плану — важкий процес. Тут потрібна виняткова точність, часом образність, дуже вдумливий підхід до підбора буквально кожного слова.
Іноді на початку роботи вже по характері матеріалу й цілям складання плану видно, що він повинний бути складним, але часом це стає ясно не відразу, а лише в ході його написання.
Складаючи складний план, поєднують частину пунктів під одним заголовком, навпаки, деталізують деякі пункти, розбиваючи їх на більш дрібні. Іншими словами, можливі два способи роботи.
1) Складають найдокладніший простий план, а далі перетворять його в складний, групуючи частини пунктів під загальними для них заголовками (основними пунктами складного плану).
2) Складають короткий простий план і потім, знову читаючи текст, пишуть складний, підшукуючи пункти, що деталізують.
Складнішою формою ведення записів змісту опрацьованих творів є складання тез. Тези – (положення) це стислий виклад основних думок чи принципово важливих положень, які розкриті у творі або, які ви маєте захищати у своєму виступі. Складання тез розвиває мислення, вчить робити узагальнення, стисло формувати висновки, сприяє глибшому проникненню в зміст прочитаного, Перед складанням тез праці, яку вивчаєте, радимо скласти її план. Однак коли план – це перелік питань, розгляду яких вона присвячена, то тези це вже стислий виклад основних положень тієї праці.
Прості тези — це головні думки, що входять іноді складовою частиною в конспект, реферат і не мають багатьох специфічних особливостей основних тез. Пояснимо ці поняття в їхньому порівнянні.
Простих тез міститься багато в будь-якому творі, у будь-якій його частині, тоді як основних можна нарахувати лише трохи, і, більш того, не з кожної частини твору їх удається виділити. Там можуть бути обґрунтування, приклади, аргументи й докази, що поступово підводять читача до головного висновку в самому кінці книги, іноді тільки у висновках до неї.
Прості тези удається виділити з усіх частин добутку поза залежністю від його загальної спрямованості, причому навіть при первісному ознайомленні з ним. На противагу цьому основні тези можна успішно скласти лише після з'ясування суті всього твору в цілому. Відома рада робити запису тільки після ознайомлення з усім твором особливо відноситься саме до такого виду запису.
До кожної основної тези може бути складене трохи (іноді — багато) простих, що роз'ясняють і розкривають основну тезу.
Якщо тези складаються до пунктів складного плану, то головним пунктам такого плану можуть відповідати основні тези, підпунктам — прості.
Так ми підійшли до визначення третього типу тез. Запису, що включають два види тез (прості й основні), називаються складними тезами.
Як у складному плані за основними пунктами випливають підпункти, так і в складних тезах за основними тезами будуть випливати прості.
Це дуже корисний і досить зроблений вид фіксації прочитаного. Добре написані складні тези в сполученні з планом і виписками (що розкривають деталі тез), як ми побачимо, можуть скласти прекрасний конспект чи реферат.
Важливою формою записів є конспектування, це – один із прийомів раціонально¬го навчання. Конспект (від лат.- виклад, огляд) – це стислий самостійний письмовий виклад основних ідей, положень та висновків твору, що вивчається, з наведенням фактів, доказів. Конспект враховує план твору й включає в себе його тези, але доповнює їх міркуваннями, цитатами, цифрами, таблицями, взятими з конспектованої праці.
Це вміння нерозривно пов'яза¬не з умінням користуватися кни¬гою. Потреба в конспекті може виникнути тоді, коли за обмеже¬ний час потрібно передати вели¬кий обсяг інформації, опрацюва¬ти безліч розрізнених джерел, із живої мови вичленити найголов¬ніше та найсуттєвіше.
Виходячи з цього, виписки з окремими пунктами плану, якщо в цілому вони не відбивають ло¬гіки твору, якщо між окремими ча¬стинами запису немає значеннє¬вого зв'язку, — це не конспект.
На відміну від тез І виписок, конспекти, за умови обов'язкової
стислості, містять не тільки основні положення й висновки, а й факти, докази, приклади, ілюстрації. Тому те, що на початку здається друго¬рядним, може згодом виявитися цінним і потрібним. З іншого боку, твердження, не підкріплене фак¬том або прикладом, не буде пе¬реконливим і його важко запа-м'ятати.
Типи конспектів:
— плановий;
— текстуальний;
— вільний;
— тематичний.
Коротка характеристика типів конспектів
1. Плановий конспект: стислий, у формі плану, переказ прочитаного. Найпростішим плановим конспектом є питально-відповідний конспект. У цьому випадку на пункти плану, виражені в питальній формі, конспект дає точні відповіді.
Плановий конспект легко одержати за допомогою попередньо зробленого плану твору. Кожному питанню плану в такому записі відповідає визначена частина конспекту. Однак там, де пункт плану не вимагає доповнень і роз'яснень, він не супроводжується текстом. Це одна з особливостей стрункого, ясного і короткого плану-конспекту. Будучи стиснутим, у формі плану, переказом прочитаного з урахуванням мети конспектування, цей конспект — один із найбільш цінних, допомагає краще засвоїти матеріал ще в процесі його вивчення. Зміст книги закріплюється в пам'яті вже при створенні конспекту. Він учить послідовно й чітко викладати свої думки, працювати над книгою, узагальнюючи зміст її у формулюваннях плану. Якщо книгу читали за допомогою вкладних листків, то їх можна взяти за кістяк майбутнього конспекту.
При наявності навички конспект складають досить швидко, він короткий, простий і ясний за своєю формою. Ці переваги роблять його незамінним посібником при швидкій підготовці доповіді, виступу. Однак через деякий час із моменту його написання працювати з ним важко, тому що не завжди легко удається відновити в пам'яті зміст джерела. Істотну допомогу тут можуть зробити вкладні чи листки оцінки в книзі, зроблені при її читанні. З цієї причини вкладні листки, на основі яких створюється конспект, зберігають.
2. Текстуальний конспект ство¬рений переважно з уривків оригі¬налу — цитат. Це чудове джере¬ло дослівних висловлювань авто¬ра й фактів, наведених ним. Такий конспект наукової статті (книги) допоможе визначити хибність положень автора виявити спірні моменти, що значно сутужніше знайти по переказі — вільному конспекту. В останньому випадку все рівно треба було б знову звернутися до оригіналу для виправлень і уточнень. Звідси випливає висновок про доцільність застосування текстуальних конспектів при вивченні матеріалів для порівняльного аналізу положень, висловлених поруч авторів.
Легко догадатися, що текстуальний конспект у більшості випадків — посібник, який використовують тривалий час. Іноді, щоправда, такий конспект складається і як тимчасовий посібник для прискореного пророблення творів. Хоча при створенні текстуального конспекту і потрібно визначене уміння швидке і правильно вибирати основні цитати (уміння робити виписки), цей тип конспекту не важко зробити, якщо оцінювати його по тій роботі, що затрачається на написання його.
Істотний недолік текстуального конспекту в тім, що він не активізує різкі увага й пам'ять (якщо, звичайно, вона заздалегідь не був покликаний стать посібником для порівняння різних точок зору). Цей недолік особливо може проявитися, якщо конспект складається на основі виписок, зроблених значно раніш. Буває так, що учень написав конспект, а матеріалу глибоко не проаналізував, не запам'ятав змісту твору, не засвоїв його. Йому перешкодило автоматичне переписування цитат, яким він займався в процесі первісного читання матеріалу. Читачу можуть перешкодити і виписки, зроблені давно, якщо він перед переробкою виписок у конспект знову не звернувся до книги. А зробити це було б нескладно, якби він вчасно залучив у допомогу собі посилальні сторінки, вкладні листки й ін.
Іноді текстуальний конспект при наступній розробці його навіть у процесі створення переходить у вільний конспект.
3. Вільний конспект — це по¬єднання виписок, цитат, іноді тез, частина його тексту іноді має план. Це найбільш повноцінний різно¬вид конспекту. Вільний конспект вимагає уміння самостійно чітко й коротко формулювати основні положення, для чого необхідні глибоке осмислення матеріалу, великий й активний запас слів. Саме складання цього виду конспекту прекрасно розвиває зазначені вище якості. Можна сказати, що вільний конспект, мабуть, найбільш повноцінний вид конспекту, якщо врахувати ту користь, що витягають хоча б уже із самого процесу його складання. Він найвищою мірою сприяє кращому засвоєнню матеріалу, не прив'язуючи читача до авторських формулювань. Тут читач на ділі демонструє своє уміння активно використовувати всі типи записів: плани, тези, виписки. Турбота отут одна — зрозуміти, осмислити, записати чітко, логічно.
Над вільним конспектом приходиться багато працювати — його не так-те легко скласти.
4. Тематичний конспект дає більш-менш вичерпна відповідь (у залежності від числа притягнутих джерел і іншого матеріалу, скажемо, своїх же записів) на поставлене запитання теми. Тому він і одержав назву тематичного. Специфіка цього конспекту в тім, що, розробляючи визначену тему по ряду джерел, він може не відображати скільки-небудь повно змісту кожного з використовуваних творів.
Складання тематичного конспекту учить працювати над темою, всебічно обмірковуючи її, аналізуючи різні точки зору на той самий питання.
Таким чином, цей конспект полегшує роботу над темою за умови використання декількох джерел.
Створюючи тематичний конспект, часом приходиться залучати особистий досвід, спостереження, ритися в пам'яті, згадуючи подію, факт, думку, теорію, нарешті, книгу, у якій ви зустріли колись те чи інше потрібне вам у цей момент положення. Так ви поступово привчаєте себе мобілізувати свої знання. Ваш робочий каталог, картотеки, нарешті, ваші ж конспекти й інші записи повинні допомогти цьому. У силу такої особливості він у більшому ступені, чим інші види записів, об'єктивний. Іншими словами, конспектом, написаним одним читачем, можуть користатися інші,— він більш універсальний, чим інші види записів. Отут менше ризику заблудитися в чужих думках, чим при роботі з чужими записами інших типів (із виписками, планами і навіть тезами, не говорячи вже про начерки для себе). По цій же причині до конспектів можна з успіхом звертатися через трохи (чи багато) років після їхнього написання.
Найчастіше конспект буває текстуальним, присвяченим викладу основних положень певного твору. В ньому відбиваються його логіка й структура, записи йдуть у такій самій послідовності, у якій розміщено матеріал у книжці. Але іноді складають конспект тематичний, присвячений певній темі чи проблемі, беручи до уваги кілька творів. Перш ніж його скласти, треба чітко спланувати, а потім за кожним пунктом плану узагальнювати матеріал, узятий з усіх вибраних для конспектування праць. Такий конспект уже наближається до реферату.
Як скласти конспект:
— прочитайте текст підручника;
—— запишіть у зошиті тему кон¬спекту;
— визначте в тексті головний зміст, основні ідеї, поняття, закономірності, формули тощо;
— визначте взаємозв'язки;
— основний зміст, кожного значеннєвого компоненту законспектуйте у вигляді кодованої інформації після найменування теми в зошиті;
— прочитайте ще раз текст і перевірте повноту виписаних Ідей;
— сформулюйте не менш ніж три запитання різного рівня
Як потрібно конспектувати:
1. Перед конспектуванням не¬обхідно ретельно вивчити твір, який будете конспектувати.
2. Конспектуванню передує складання плану.
3. Виклад тексту давати стис¬ло, але основні думки й аргумен¬ти слід записувати докладно.
4. У конспекті можна викорис¬товувати цитати.
5. На початку конспекту необ¬хідно точно вказати прізвище та ініціали автора, повну назву робо¬ти, місце й рік створення.
Як працювати з книгою:
1. Читай книгу з олівцем у руці. Якщо книга твоя власна, тоді акуратно роби позначки на полях у тих місцях, які тебе зацікавили або викликали запитання.
2. Намагайся читати швидко, але уважно.
3. Прочитавши книгу, поміркуй над її основними ідеями, над описаними в ній подіями, фактами.
4. Зроби запис про те, що зда¬лося особливо важливим у прочитаній книзі, про її основні дос¬тоїнства й недоліки.
Складаємо конспект
Сучасному школяреві часто доводиться звертатися крім навчальних посібників до додатко¬вих джерел інформації — науково-популярної й наукової літера¬тури, публіцистичних статей, біографій вчених, письменників тощо. Як правило, названі джерела доводиться конспектувати. Уміння скласти грамотний, змістовний І придатний для три¬валого наступного використання конспект дійсно неоціненне: воно допоможе не тільки в подальшо¬му навчанні у ВНЗ або технікумі, а й стане у пригоді в професійній діяльності. Спробуємо допомогти вам в освоєнні цієї' корисної справи.
Отже, конспект — це короткий запис змісту прочитаного, що доз¬волить використовувати засвоєну вами інформацію з найрізнома¬нітнішою метою: наприклад, для створення доповіді, реферату, на¬писання твору, курсової або дип¬ломної роботи і навіть — а чому б ні? — наукового або публіцис¬тичного твору. Уміння конспекту¬вати безпосередньо пов'язане з логічною культурою вашої думки й письмової мови, а також з умі¬нням сприймати, аналізувати та узагальнювати прочитане, вводи¬ти його до контексту вже накопи¬ченого вами інтелектуального багажу.
Ось, які вимоги ставлять до гра¬мотного конспекту:
• правильне передавання ос¬новного змісту тексту;
• логічний зв'язок виписаних думок;
•ясність;
• стислість;
• інформація про джерело тексту.
Принципи вашої роботи над конспектом можна звес¬ти до наступного:
Запишіть вихідні дані джере¬ла: автор, назва, рік і місце видан¬ня (для книги); автор, назва книги або назва періодичного видання, рік, місяць, номер, число, місце видання, випуск, том (для тексту, розміщеного в періодичному ви-данні).
Позначте на сторінці ліві й праві поля.
Ліворуч записуйте: назви глав, параграфів, підзаголовків, номери сторінок; формулюйте самостійно основні проблеми, якщо ці формулювання відсутні в тексті.
Праворуч записуйте: свої вис¬новки й коментарі, посилання на інші наявні у вас матеріали.
У центрі коротко викладайте зміст тексту.
Зберігайте структуру джерела: композицію, тематичні розділи, послідовність викладу.
Найважливіші положення (визначення, докази, висновки)
записуйте у вигляді цитат, дослів¬но. В зошиті для конспектів про¬нумеруйте сторінки і складіть зміст.
До речі, конспект можна вести — залежно від обсягу того, що ви конспектуєте, — і на окремо¬му аркуші, і в зошиті. Звичайно, якщо вам необхідно опрацювати безліч джерел з однієї теми, кра¬ще мати окремий зошит.
Якщо ви конспектуєте роботи малого обсягу й ваші записи вміщуються на невеликому аркуші або картці, доцільно скласти кар¬тотеку конспектів. Картотека про¬читаних джерел — це незамінний інструмент для вашої професійної діяльності, її можна вести як на папері, так і в комп'ютерному ва-ріанті.
Корисно мати під рукою мар¬кери або ручки різних кольорів І відмічати з їхньою допомогою найбільш важливі для вас елементи конспекту.
Ще більшою складністю, ніж конспекти, відзначаються реферати. Слово «реферат» у перекладі з латинського буквально означає «нехай він докладе».
Реферат – це самостійне усне повідомлення або письмове дослідження на певну важливу тему, що грунтується на низці джерел. Для нього характерні логічний й аргументований розвиток провідної думки, органічний зв’язок теоретичних положень і життєвої практики, точність формулювань, обгрунтованість висновків, а часто полемічність. З рефератами студенти виступають на семінарських заняттях.
Підготовка реферату починається з вибору теми. Потім підбирається література. Література уважно опрацьовується, складаються конспекти, робляться виписки. Коли завершується вивчення зібраної літератури, здійснюється обробка й систематизація здобутого в ній матеріалу, робиться аналітичний огляд того, як тему висвітлено, які питання і як розкриті, що залишилося недослідженим чи малодослідженим, визначаються завдання. Складається попередній план реферату і розробляється кожен із його пунктів. У процесі роботи потреба в розв’язанні окремих питань може відпасти, виникнуть нові питання, доведеться деякі пункти плану об’єднати. Обгрунтовуючи висунуті положення, потрібно чітко сформулювати тези й навести докази їх правильності – точні факти, висловлювання авторитетних учених тощо. Крім фактів, узятих із вивченої літератури, важливе значення мають факти, взяті з життя, місцеві матеріали, приклади з періодичної преси та художніх творів. Ці зібрані факти й приклади систематизуються й узагальнюються. Реферат має виявити глибоке знання літератури на дану тему й чітко розкрити авторську позицію щодо неї, показати вміння осмислювати аналізовані явища, використовуючи теоретичні положення, робити правильні практичні висновки. При обговоренні реферату автор має аргументовано відстоювати висунуті в ньому положення.
Реферат на будь-яку тему має складатися з таких структурних елементів: стислого огляду й оцінки літератури з даної теми, тих положень, які відстоює автор, аргументації їх та чітких висновків. В кінці реферату додається список літератури.
Шкільний реферат
(основні вимоги до написання)
Захист реферату — одна з форм проведення підсумкової атестації учнів. Вона передбачає попередній вибір випускником цікавої для нього проблеми, її гли-боке вивчення, виклад результатів і висновків.
Тема реферату
• тема має бути правильно сформульованою;
• у назві реферату мають бути чітко визначені рамки розгляду теми;
• назва має відбивати зміст.
Титульний аркуш
У правому верхньому куті на¬зва навчального закладу, в центрі — тема реферату, нижче теми праворуч — П.І.Б. учня, клас, П.І.Б. керівника, внизу — місто й рік написання.
Зміст
Має складатися з 4 частин: всту¬пу, основної частини, висновку, списку літератури.
Вступ — обсяг 2—3 сторінки:
• містить коротке обгрунту¬вання актуальності теми реферату, із його об'єктивною складні¬стю для вивчення, а також у зв'язку із численними теоріями й суперечками;
• робота має бути науково-до¬слідною;
• необхідно показати, чому це питання може становити науковий інтерес, яке може мати практичне значення;
• визначити мету й завдання, які потрібно вирішити для реалізації мети, як правило одне завдання ставлять на один параграф рефе¬рату;
• короткий огляд літератури, в якому вказано на взятий з того чи іншого джерела матеріал, проана¬лізовано його сильні й слабкі сто¬рони.
Основна частина — обсяг не менш як 10 сторінок:
• містить матеріал, відібраний для розгляду проблеми, розподілений за параграфами;
• розкриває методи, викорис¬товувані для доказу результатів;
• містить особисту думку учня та сформульовані самостійні висновки, які спираються на наведені факти.
Висновок — обсяг 2—3 сто¬рінки:
• формулює висновки за пара¬графами, котрі випливають з основної частини, осмислення ос¬новної частини реферату;
• звертає увагу на виконання поставлених у вступу завдань і мети. Список літератури:
• джерела перелічують за ал¬фавітом;
• обов'язково вказують місце видання, назву видавництва, рік.
Література:
1. Беніков Д. Культура роботи над книгою.- К., 1963.
2. Гецов Г. Работа с книгой: рациональніе приемы.- Минск, 1989.
3. Как работать с книгой.- К., 1985.
4. Лесин В. М. Як працювати з книгою.- К., 1989.
5. Пантелеева Н. Реферат – один из активных видов самостоятельной деятельности учащихся.// Краєзнавство. Географія. Туризм.- 2002.- № 25-28.- С. 40-41.
6. Русова Н. Як скласти конспект.// Завуч.- № 8.- С. 14 (вкладка).
7. Сорокіна Т. Корисні поради учням.// Шкільний світ.- 2002.- № 1.- С. 7.
5. Что значит “уметь работать с книгой” ? // Граник Г. Когда книга учит.- М., 1991.- С. 225-247.
