БИТВА ЗА БЕРЛІН. КАПІТУЛЯЦІЯ НІМЕЧЧИНИ.

«Бої в Берліні не припинялися ні вдень, ні вночі. Оборону доводилося майже прогризати. Гармати і міномети виносили на другий і третій поверхи і звідти стріляли прямою наводкою».
О.І. Пінчук, підполковник у відставці, учасник штурму Берліна
Йшов 1945 рік. Велика Вітчизняна війна радянського народу проти фашистських загарбників наближалася до переможного кінця. Навесні Радянська Армія підійшла до столиці фашистської Німеччини – міста Берліна.
З 16 квітня по 8 травня була проведена остання наступальна операція Великої Вітчизняної. Радянські війська, які на той час вже мали перевагу в живій силі і техніці, за участю бойових частин Війська Польського нанесли кілька сильних ударів на широкому фронті, розбили берлінське угруповання противника на частини й оточили їх. Берлінською операцією командував Маршал Радянського Союзу Г.К. Жуков.
20 квітня почався штурм Берліна. 25 квітня завершилося оточення берлінського угруповання, Радянська Армія зустрілася з частинами союзників – американською армією.
Битва за Берлін тривала до 2 травня. Особливо запеклим був штурм рейхстагу – лігва фашистського звіра. Над рейхстагом замайорів Червоний прапор, який символічно став прапором Перемоги над фашизмом. Гарнізон ворога капітулював у ніч на 2 травня. Бої з окремими групами ворога, які проривалися з оточення, продовжувалися до 5 травня.
8 травня 1945 року представники німецького верховного командування підписали в Карлсхорсті (передмістя Берліна) акт про капітуляцію збройних сил фашистської Німеччини. Ворог здався. Переможне завершення Великої Вітчизняної війни значило крах гітлерівського «нового порядку», звільнення поневолених народів Європи, врятування світової культури і цивілізації від фашизму. День 9 травня став Днем Перемоги, великим святом всього людства.
З метою увічнення цієї історичної події була заснована медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945», якою нагороджено понад 13,5 млн. радянських воїнів, а також медаль «За взяття Берліна», якою нагороджено 1082 тис. воїнів. Близько 600 учасників штурму Берліна удостоєно високого звання Героя Радянського Союзу, 13 воїнів нагороджено другою Золотою Зіркою Героя.
Червоний Прапор, який 30 квітня 1945 року розвідники 756-го полку 150-ї стрілецької дивізії Михайло Єгоров та Мелітон Кантарія підняли над рейхстагом в Берліні став символом Перемоги радянських військ над фашистськими загарбниками. 20 червня 1945 р. Прапор Перемоги з особливими військовими почестями спеціальним рейсом літаком Лі-2 був доставлений з Берліна до Москви, де 24 червня на Параді Перемоги його урочисто провезли на спеціально обладнаному автомобілі по Красній площі попереду військ. Зберігається в Центральному музеї Збройних Сил як священна реліквія.
ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ
День Перемоги – 9 травня – всенародне свято, встановлене Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 травня 1945 року в ознаменування перемоги Радянського Союзу над фашистською Німеччиною у Великій Вітчизняній війні. За наказом Верховного Головнокомандуючого 9 травня 1945 року в Москві відбувся салют 30 артилерійськими залпами з тисячі гармат. Відтоді щорічно у цей день до пам''ятників, меморіалів, братських могил покладаються вінки і квіти. Відбувається артилерійський салют (святковий феєрверк) в столицях колишніх союзних республік, Містах-героях, Фортеці-герої Бресті, у великих містах.
День Перемоги є всенародним святом в Україні. Кожного року 9 травня відбувається артилерійський салют в столиці України Місті-герої Києві, в Містах-героях Одесі, Севастополі, Керчі та в обласних центрах. У кожному селі і місті жителі України віддають данину пам''яті полеглим воїнам, вшановують живих учасників Великої Вітчизняної війни.

УКРАЇНА У ВЕЛИКИЙ ВІТЧІЗНЯНІЙ ВІЙНІ
Керівництво фашистської Німеччини велику увагу приділяло окупації України. Багата природними ресурсами, продовольством, а особливо працьовитим народом, Україна була ласим шматком для нахабних загарбників.
Важкий 1941-й рік. Україна приймає підступний удар ворога. Героїчно оборонялися прикордонники. Деякі прикордонні застави, гарнізони кількістю 40-50 чоловік, озброєні лише стрілецькою зброєю, утримували рубежі оборони 2-3 дні, хоч гітлерівці планували захопити ці пункти за 15-30 хвилин бою.

В перші дні війни 23-29 липня радянські механізовані війська завдали могутнього контрудару по ворожих танкових військах в районі українських міст Дубно, Луцьк, Броди, Рівне. В результаті наступ фашистських полчищ на Київ було затримано.
Яскраві сторінки в літопис бойової слави вписали захисники Києва, Одеси, Севастополя. І хоч радянські війська понесли значні втрати в оборонних боях, тисячі бійців і командирів потрапили в полон, ворог також заплатив дорогу ціну. Героїчна оборона Києва та Одеси допомогла Радянській Армії зірвати фашистський план блискавичного наступу на Москву, Крим та Кавказ.
У Голосієвому під Києвом пролунав перший залп реактивної артилерії — легендарних «катюш», — який викликав цілковиту розгубленість і паніку в стані ворога.
Мільйони синів і дочок України билися з ворогом в лавах Радянської Армії і Військово-Морського Флоту. В 650 винищувальних батальйонах налічувалося 150 тисяч бійців. До народного ополчення вступило близько 1,3 млн. чоловік, Понад 2 млн. брали участь у спорудженні оборонних укріплень. Тільки під Києвом працювало близько 500 тисяч чоловік.
Ворог шалено наступав. У складних умовах з липня по жовтень 1941 р. з України було евакуйоване понад 500 великих підприємств, які продовжували працювати в різних куточках тодішнього Радянського Союзу. Український учений, академік Є.О. Патон на Уралі в короткі терміни розробив унікальні швидкісні методи зварювання броні літаків (для штурмовиків ІЛ-2) і танків, за що у 1943 р. був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці.
З 29 вересня по 4 листопада оборонялися радянські війська в районі Донбасу. Фашистам зі значними втратами вдалося оволодіти південно-західною частиною Донбасу, вийти на підступи до Ростова, але не вдалося оточити і знищити війська Південного фронту під командуванням генерала-полковника Я.Т. Черевиченка. Вже в цих кровопролитних боях розвалювався план фашистської «блискавичної війни».
1942-й рік розпочався загальним наступом Радянської Армії на великому фронті від північного заходу країни до Чорного моря. Продовжувалася героїчна оборона Севастополя.
Фашисти заблокували Севастополь з усіх боків. Шлях до міста — тільки морем. Але його ворог замінував магнітними мінами. На звичайну міну корабель мав наткнутися, магнітна ж підривала його на відстані. Командир морського катера Дмитро Глухов запропонував прокласти для наших кораблів прохід через мінне поле. Він все прорахував: якщо промчатися на швидкому катері — міни вибухнуть, але позаду катера, тож вибухи не зачеплять суденце. Катер старшого лейтенанта Дмитра Андрійовича Глухова блискавично промчав по мінному полю, викликав вибухи одинадцяти мін і залишився неушкодженим. Дорога до Севастополя морем знову була вільною.
Весною і влітку розгорнулася жорстока боротьба за стратегічну ініціативу. Фашистам вдалося розвинути наступ і провести вдалі операції: в Криму та в районі Харкова, створити вигідні умови для проведення великої наступальної операції. Стратегічна ініціатива перейшла до рук ворога. Гітлерівці захопили Донбас,
великі райони на березі Дону.
І земля українська, і люди стогнали під кованим чоботом фашистського звіра. Як можна забути ті жахи, що їх творили нелюди!
Фашистські окупанти створили на території України понад 230 концтаборів і гетто. Сотні тисяч військовополонених, жінок, дітей, старих, інвалідів стали в'язнями. За час окупації України 1941-1944 рр. гітлерівці знищили понад 5 млн. чоловік (3,8 млн. мирних жителів і близько 1,5 млн. військовополонених); 2,4 млн. чоловік вивезли на роботи до Німеччини. У роки війни загинув кожний шостий житель України. Більше ніж двісті п''ятдесят українських сіл були спалені окупантами дотла.
Не могла терпіти Україна такої наруги. Страшним був гнів народу. І малі, і старі переповнювалися ненавистю, йшли в партизани, створювали підпільні осередки. Полум''я партизанської боротьби охопило всю Україну. Партизани знищили майже півмільйона гітлерівців, підірвали близько п''яти тисяч ворожих ешелонів.
Після розгрому фашистських військ під Сталінградом Радянська Армія почала свій переможний наступ. На початку 1943 року радянські війська здобули блискучі перемоги. Воронезький і Брянський фронти під командуванням генералів
Ф.І. Голікова та М.А. Рейтера в січні-лютому завдали сильних ударів ворожим арміям і просунулися на 200-300 км, звільнили міста Воронеж, Курськ, Бєлгород, Харків.
Жорстокими були бої за Донбас і Ростовську область. Фашистам вдалося завдати кілька контрударів, відтіснити радянські війська і знову захопити Харків та Бєлгород. Наступ німецьких військ було зупинено. Якраз тоді й утворилася знаменита Курська дута — виступ фронту в районі Курська.
Після перемоги на Курській дузі радянські війська 23 серпня остаточно оволоділи Харковом. Наступ продовжувався від Великих Лук до Чорного моря. У вересні радянські війська вийшли до Дніпра.
Битва за Дніпро — одна з блискучих сторінок Великої Вітчизняної війни. Метою цієї масштабної наступальної битви було звільнення Лівобережної України, Донбасу, Києва і захоплення плацдармів на Дніпрі. В ході битви були проведені Донбаська, Дніпровська повітрянодесантна, Київська наступальна та Київська оборонна, Мелітопольська, Запорізька операції. Радянські війська розгромили угруповання противника на Лівобережній Україні та в Донбасі, захопили стратегічні плацдарми на Дніпрі, звільнили понад 38 тисяч населених пунктів, в тому числі міста Київ, Запоріжжя, Дніпропетровськ, Мелітополь, Конотоп, Бахмач, створили умови для наступу в Білорусії та повного звільнення Правобережної України. До цих перемог радянські війська вели генерали армії, командувачі фронтів
К.К. Рокосовський, М.Ф. Ватутін, І.С. Конєв, Ф.І. Толбухін, Р.Я. Маліновський.
З 24 грудня 1943 по 17 квітня 1944 р. розгорнулася гігантська битва на Правобережній Україні, в якій брали участь 1, 2, З і 4-й Українські фронти під командуванням генералів М.Ф. Ватутіна, І.С. Конєва, Р.Я. Маліновського, Ф.І. Толбухіна. Вже було досить бойової техніки, радянські війська кількісно і якісно переважали ворога, їхні дії були стрімкими, удари могутніми. Командуванням Радянської Армії грамотно був спланований і проведений стратегічний наступ, в ході якого відбулося 10 операцій: Житомирсько-Бердичівська, Кіровоградська, Корсунь-Шевченківська, Рівненсько-Луцька, Нікопольсько-Криворізька, Проскурівсько-Чернівецька, Умансько-Ботошанська, Березнеговато-Снігирівська, Поліська та Одеська. Координацію дій фронтів здійснювали маршали Радянського Союзу Г.К. Жуков та О.М. Василевський. Битва на Правобережній Україні — одна з най масштабніших стратегічних операцій війни. Вона розгорнулася на фронті довжиною до 1300-1400 км. За чотири місяці було розгромлене все південне крило Східного фронту фашистів, радянські війська просунулися на 250-450 км, з оперативністю, доти незнаною у світовій історії воєн, форсували дві могутні ріки — Південний Буг і Дністер, вийшли до південно-західних кордонів СРСР і перенесли бойові дії за кордон.
У квітні-травні 1944 року війська 4-го Українського фронту, окремої Приморської армії (генерал А.І. Єременко), Чорноморського флоту (адмірал Ф.С. Октябрський) та Азовської військової флотилії (контр-адмірал С.Г. Горшков) прорвали оборону противника в Криму і повністю звільнили його від окупантів. Особливо жорстокі бої відбувалися на підступах до Севастополя. Але якщо в 1941-1942 роках фашистським військам знадобилося 250 днів для взяття міста, то у 1944 році радянські війська зробили це за 5 днів.
В розпал наступальної операції влітку почався наступ у західних областях України. Війська 1-го Українського фронту розгромили ворожу групу армії «Північна Україна» і за півмісяця просунулися на відстань понад 200 км. В результаті Львівсько-Сандомирської операції звільнили Львів, Перемишль Станіслав (нині Івано-Франківськ), Рава-Руську. А в результаті Східно-Карпатської, Карпатське-Дуклінської та Карпатсько-Ужгородської операцій (8 вересня - 28 жовтня) звільнено всі західні області України та Закарпаття. Україна була повністю звільнена від загарбників.
Визволення України тривало майже два роки. За неї вели жорстокі бої десять фронтів, окрема Приморська Армія, сили Чорноморського флоту, що становили майже половину особового складу і бойове техніки всієї діючої армії.

Внесок українського народу у перемогу над фашизмом неоціненний. З п''ятнадцяти фронтів, що діяли під час Великої Вітчизняної війни, більше половини були очолені маршалами та генералами, українцями за походженням. Серед них: командуючі фронтам Й.Р. Апанасенко, М.П. Кирпонос, С.К. Тимошенко А.І. Єременко, І.Д. Черняховський, Р.Я. Малиновський, Ф.Я. Костенко, Я.Т. Черевиченко.
Близько 2,5 млн. воїнів-українців нагороджені орденами та медалями, понад 2 млн. — удостоєні звання Героя Радянського Союзу, з них тричі удостоєний: цього звання І.М. Кожедуб. Зі ста п''ятнадцяти двічі Героїв Радянського Союзу — тридцять два є українцями або уродженцями України.
З чотирьох Героїв Радянського Союзу і, одночасно повних кавалерів ордена Слави, два — українці. Це – черкащанин І.Г. Драченко і херсонець П.Х. Дубинда.
Близько 4-х тисяч бійців — представників 43 національностей удостоєні звання Героя Радянського Союзу за мужність і відвагу в боях на території України.
Воїни-українці були визволителями народів Європи, вони штурмували Берлін, а українець Ф.М. Зінченко, Герой Радянського Союзу, командир 756-го стрілецького полку, був першим комендантом рейхстагу.

Ніхто не забутий,
На попіл ніхто не згорів:
Солдатські портрети
На вишитих крилах
пливуть…
І доки є пам’ять в людей
І живуть матері,
Допоки й сини,
Що спіткнулись об кулі,
живуть.

ЦІНА ПЕРЕМОГИ УКРАЇНИ В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1939 - 1945 рр.)
Жодна європейська країна не постраждала більше від глибоких ран, нанесених своїм містам, своїй промисловості, сільському господарству, людській силі, як Україна!
Едгар Сноу (американський журналіст)

З розбудовою нового демократичного суспільства в Україні зростає актуальність осмислення її минулого, того важкого й неоднозначного шляху, який пройшла вона протягом своєї історії. Важливою частиною цього шляху є Друга світова війна як один з найскладніших, найтрагічніших і, водночас, найгероїчніших періодів історії України,
Для деяких наших співвітчизників вона розпочалась 1-го вересня 1939 р. адже західноукраїнські землі до вересня 1939 р. перебували у складі Польщі, і західні українці змушені були служити у Війську Польському, для інших вона розпочалася 17 вересня того ж року, коли Червона Армія здійснювала «визвольний похід до Західної України та Західної Білорусі». Але для більшості наших співвітчизників війна розпочалася 22 червня 1941 р., коли фашистська Німеччина напала на Радянський Союз. Вона не припинялася на території України 1225 днів і ночей, була ареною жорстоких кровопролитних боїв... Але і з її закінченням багато наших земляків продовжували вести боротьбу — на Далекосхідному фронті проти Японії, в складі Червоної Армії та в західноукраїнських лісах, в лавах УПА — проти Радянського Союзу.
За шість років Другої світової війни Україна та її народ зробили вагомий внесок у перемогу над ворогом.
Україна в ході Другої світової війни зазнала більше руйнувань, ніж будь-яка інша європейська країна. Відступаючи з України, фашисти, вдавалися до тактики «спаленої землі», тобто знищували за собою все, щоб міг використати противник. Як наслідок, тільки безпосередні збитки, завдані господарству республіки, становили 285 млрд. крб. в цінах 1940 р. (загальні збитки СРСР становили 679 млрд.крб., з яких 255млрд.крб. — Росія). Ця сума вп'ятеро перевищувала асигнування УРСР на будівництво нових заводів, фабрик, залізниць, електростанцій, шахт, радгоспів, МТС та інших державних підприємств протягом останніх 15 довоєнних років. Загальна ж сума збитків, яких зазнали населення й господарство України, становила 1,2—1,5 трлн.крб., — понад 40 % національного багатства СРСР.
На руїни було перетворено 720 великих і малих міст, 28 тис. сіл України (близько 250 сіл зазнали долі Хатині), 16,5 тис. промислових підприємств, 18 тис. лікувальних установ, 33 тис. шкіл, технікумів, вузів і науково-дослідних інститутів, 19 тис. бібліотек, понад ЗО тис. колгоспів, радгоспів, МТС; 10 млн. чоловік залишилися без даху над головою. Крім того, з України було вивезено в Росію, Середню Азію та інші райони СРСР майже 1 тис. заводів та понад 4 млн. осіб, 3 0212 тракторів, більше 6 млн. голів худоби, 1,6 млн, тонн, шкур, хутра тощо. У Донбасі було затоплено усі шахти, знищено промислові об''єкти Дніпрельстану, всі 54 домни, висаджено в повітря мости, зруйновано залізниці, телеграфні лінії. Все це негативно позначилося на життєвому рівні населення, яке залишилося на окупованій німцями території.
Проте найстрашнішими були людські втрати, які в Україні становили 8 млн. чоловік (військові — 2,5 млн., цивільні — 5,5 млн.). Загальні ж демографічні втрати України, які включають убитих у боях, померлих у концтаборах, депортованих, евакуйованих та емігрантів, становили 14,5 млн. чоловік.
Воїни-українці, громадяни України з честю виконали свій військовий обов''язок перед рідними й близькими, зробили свій вагомий внесок у звільнення європейських народів, які потрапили у рабство до нацистів. Зокрема, Українська РСР була другою за представництвом у Радянських Збройній Силах після Російської Федерації. У безсмертному строю матросівців закарбовано 55 імен українських воїнів, а серед тих, хто пішов у вічність, повторивши подвиг М. Гастелло та його товаришів, — І.Бабюк, І. Вдовенко та. інші уславлені льотчики України.
Українці виявилися добрими вояками. У ході війни жителі України одержали 2,5 млн, орденів та медалей за хоробрість і відвагу із загальної кількості
17 мли. Частка українців серед Героїв Радянського Союзу становила 18,2% — 2072 чоловік (для порівняння; росіяни – 71%, білоруси — 3,3%, представники інших 40 національностей — 7,4%). Із 115 двічі Героїв Радянського Союзу 35 були українцями. Серед трьох Героїв Радянського Союзу, які удостоїлися цієї нагороди тричі, один — льотчик Іван Кожедуб — був українцем (двома іншими були маршал Гергій Жуков та льотчик Покришкін).
Уродженці України становили значну частку вищого командного складу Збройних Сил СРСР. Маршалами Радянського Союзу були П.К. Кошовий,
І.М. Кожедуб, А.І. Єрьоменко, М.Я. Малиновський, К.С. Москаленко, П.С. Рибалко, С.К. Тимошенко, С.І. Руденко, В.О. Судець. Серед генералів та адміралів періоду війни близько 300 були українцями. Маршали й генерали українського походження очолювали більше половини з 15 фронтів, які діяли в період радянсько-німецької війни.
Війна на території України не припинялася ні на годину — з 22 червня 1941 р. по 28 жовтня 1944 р, 3 цих 40 місяців 35 припадають на активні бойові дії регулярних військ. На території України було проведено майже половина стратегічних операцій, проведених за роки Великої Вітчизняної війни. Тут було розгромлено 607 дивізій вермахту, тоді як на інших фронтах зазнали поразки 176 ворожих дивізії. У бойових операціях на території республіки взяло участь 54 армії Збройних Сил СРСР. Все це пояснює масштаби втрат і руйнувань, яких зазнала Україна в ході цієї війни.
Україна, як центральний плацдарм бойових дій в роки Другої світової війни заплатила найзвичайно високою ціною за Перемогу, за визволення Європи від “коричневої чуми”, за трагічні помилки і прорахунки радянського державного і військового керівництва.
За ці заслуги в 1945 р. Україна стала членом-засновником ООН. Важдивим моментом на сьогоднішньому етапі є зберегти пам’ять про війну як визвольну, справедливу, народну!
Т. Михайлів.


ЗЛОЧИНИ ФАШИСТІВ.

”В 1944 р. гітлерівці відступали свою злість вимішували на мирних жителях. В Умані фашисти зігнали в дерев''яний будинок школи дітей, жінок і старих, забили двері, вікна, і розстріляли школу з крупнокаліберних кулеметів...»

М.О. Романов, полковник у відставці
«Фашисти нищать наших дітей. Нищать голодом і розстрілами. Нищать методично. Тут і план звільнення України від українців, і ненависть до народу, і нелюдська злоба у неясному баченні свого власного кінця. Німці вибирають кращих дівчат. Кращих, розумніших, привітніших . Сотні тисяч кращих продовжувательок нашого роду зникне з нашої землі і загине спаскуджене, забите, заслане в безповоротну даль…”
Олександр Довженко.
Мільйони людей в усьому світі знають про звіряче обличчя фашизму з книг, документальних та художніх фільмів. Все менше залишається тих, хто пам’ятає злочини фашистів зі свого трагічного досвіду.
На окупованій території гітлерівці знущалися над мирним населенням та військовополоненими. Вони масово розстрілювали жителів міст і сіл, не жаліючи ні старих, ні малих, піддавали нелюдським тортурам полонених солдатів і офіцерів , партизанів , підпільників , тисячами примусово вивозили працездатних громадян на каторжні
роботи до Німеччини , руйнували пам’ятники національної культури , житлові будинки , підприємства , розкрадали майно громадян та загальнонаціональні цінності.
Ідеологи фашизму проповідували надуману расову теорію про вищість арійської раси – раси господарів , покликаних керувати іншими народами.
Люто ненавиділи фашисти радянських людей, слов’янські народи – поляків, білорусів, українців, росіян. Розроблялися і виконувалися плани масового фізичного знищення, поневолення тих, хто залишився живим…
„Метою походу на Росію є винищення слов’янського населення.”
Генріх Гіммлер.
Це була широка, продумана програма, яка базувалася на людожерських вказівках Гітлера.
„…Німецький народ має право завоювати Європу і перетворити її в германську імперію німецького народу. Ми повинні знищувати населення – це входить в нашу місію охорони німецької нації. Нам доведеться розвинути техніку знищення населення…Я маю право знищити мільйони людей нижчої раси, які розмножуються, як хробаки».
Адольф Гітлер
Техніка знищення населення окупованих країн була садистською, сягнула небачених розмірів. Гітлерівці вкрили Європу павутиною похмурих катівень, організували жахливі «фабрики смерті». Кров холоне в жилах при згадці про такі табори смерті, як Дахау, Освенцім, Майданек, Бухенвальд, Заксенхаузен та подібні їм, в яких по-звірячому закатовано й знищено декілька мільйонів чоловік. У концтаборах недолюдки творили злочини, яких історія людства ще не знала. Людей катували, практикували на них досліди, труїли газом, спалювали в крематоріях.
«Для відбору німці ставили планку на висоті 120 см. Всі діти, які могли пройти під цією планкою, відправлялися до крематорію. Знаючи про це, діти витягувалися як тільки могли, піднімали вгору голівки, стараючись потрапити до групи тих, кого залишають в живих...»
Свідчення професора терапевта Бертольда Е.
Утилізовані «залишки» таборів смерті використовували. Одяг та взуття — у вжиток, волосся спалених в крематоріях жінок акуратно пакувалося в мішки і відправлялось на меблеві фабрики. Звірства фашистських загарбників носили масовий організований характер, були наслідками офіційних директив найвищих нацистських інстанцій.
«Знищ в собі жалість та співчуття — вбивай усякого радянського. Не зупиняйся, якщо перед тобою старий або жінка, дівчинка або хлопчик — вбивай, цим ти врятуєш себе від загибелі, забезпечиш майбутнє своєї сім''ї і прославишся навіки».
Офіційне звернення гітлерівського командування до солдатів Східного фронту
Тільки на окупованій території СРСР фашисти замучили й знищили близько 10 млн. мирних жителів, в тому числі жінок, дітей, людей похилого віку. Скрізь окупанти вводили примусову рабську працю з каторжним режимом. Мільйони людей, яких вивезли до Німеччини або залишили на окупованій території, утримувалися в неволі, як раби в давнину…
«Березень, 12, Аіозно, 1943 рік.
Дорогий, добрий татусю!
Пишу я тобі листа з німецької неволі. Коли ти, татусю, будеш читати цього листа, мене в живих не буде. І моє прохання до тебе, батьку: покарай німецьких кровопивць. Це заповіт твоєї помираючої доні.
Кілька слів про маму. Коли повернешся, маму не шукай, її розстріляли німці. Коли допитувалися про тебе, офіцер бив її нагайкою по обличчю. Мама не витерпіла і гордо сказала — ось її останні слова: «Ви не залякаєте мене побоями. Я впевнена, що чоловік повернеться назад і викине вас, підлих загарбників, звідси геть». І офіцер вистрелив мамі в рот...
Татусю, мені сьогодні виповнилося 15 років, і якщо б зараз ти зустрів мене, то не впізнав би свою доню. Я стала дуже худенька, мої очі запали, коси мені постригли наголо, руки висохли, схожі на граблі. Коли я кашляю, з рота йде кров — мені відбили легені.
...Я — рабиня німецького барона, працюю у німця Шарлена прачкою, перу білизну, мию підлогу. Працюю дуже багато, а їм два рази на день в кориті з Розою і Кларою — так звуть свиней. Так наказав барон. «Рус була і буде свинею», — сказав він.
Живу я в сараї, де дрова, в кімнату мені заходити не можна. Два рази я втікала від господарів, але мене знаходив їхній двірник. Тоді сам барон зривав з мене сукню і бив ногами. Я втрачала свідомість. Потім на мене виливали відро води і кидали в підвал. Тільки смерть врятує мене від жорстоких побоїв.
Не хочу більше мучитися рабинею у проклятих, жорстоких німців... тату, відомсти за маму і за мене. Прощавай, добрий татусю, йду помирати...
Твоя доня Катя Сусаніна»
Лист з фашистської каторги
У повідомленнях надзвичайної державної комісії з розслідування злочинів гітлерівців та їхніх підручних на окупованих радянських територіях, надрукованих у пресі, була оприлюднена велика кількість жахливих фактів. Це — документально засвідчені масові розстріли мирних жителів у Львові, Києві, Ростові, Харкові, Мінську, Смоленську, Пскові, Орші, Ризі, Вільнюсі та багатьох інших населених пунктах.
Акти комісії, як і документальні свідчення з інших країн Європи, — незаперечний звинувачувальний матеріал, занесений в протокол повоєнного Нюрнберзького процесу — головного суду народів над фашистськими військовими злочинцями.
Залякати, зламати дух та поневолити радянських людей, народи інших країн Європи гітлерівцям не вдалося, їхні звірства, грабіж та руїни викликали справедливий гнів народів, які піднялися на рішучу боротьбу під гаслом «Смерть фашистським окупантам!» Розгром фашистського вермахту врятував народи окупованих країн від фізичного знищення, від рабства.
ХВИЛИНА МОВЧАННЯ
Світлій пам'яті загиблих в роки Великої Вітчизняної війни.
Один з урочисто-траурних ритуалів свята Перемоги, який щорічно транслювався в Радянському Союзі Центральним телебаченням та Всесоюзним радіо. Вперше ця передача-реквієм прозвучала в ефірі 9 травня 1965 року (20-річчя Великої Перемоги). В ній — данина пам'яті людям, які загинули в боротьбі з фашизмом в роки війни, любов та пошана до воїнів-переможців, партизанів, підпільників, трудівників тилу, усіх, хто не щадив свого життя в ім'я перемоги над фашизмом; солдатів антигітлерівської коаліції, героїв руху Опору, мужніх борців проти фашизму в Європі.

Про бібліотеку