Про бібліотеку Бібліотечні уроки
Творці слов’янської писемності
Книга - джерело мудрості та знань
Використання наукового апарата книжки при її читанні та роботі з нею
Система каталогів та картотек у бібліотеці
Бібліографічний опіс документів
Інформаційна культура – складова загальна культура особистості
Методи роботи з джерелами інформації
Автоматизовані інформаційні послуги в бібліотеці
Книга в образотворчому мистецтві
На вічнім шляху до ШевченкаНаша любов і святиня. Бібліографічний список літератури Рідний край
Есхар ̶ мальовничий куточек України
Естафета пам’яті.
Освобождение Чугуевщины от немецко-фашисских захватчиков
Особистісно орієнтована спрямованість навчання - шлях до педагогічного успіху
Упровадження інформаційно-комунікаційних технологій у навчально-виховний процес
Максим Рильський – класик ХХ століття
Козацтво в художній літературі
Козацтво: право на безсмертя (Бібліографічний огляд літератури)
“Бібліотеки — це скарбниці всіх багатств людського духу.”
Ілюстрація ( від лат. – висвітлення, наочне зображення), у широкому змісті – пояснення словесної інформації наочними прикладами, кресленнями або зображеннями. Ілюстрація може бути об'єктивним, точним тлумаченням тексту, але, з іншого боку, буває суб'єктивним або пре наступної всілякі цілі його видозміною, упередженим підкресленням бажаних або небажаних його рис.
Лейбниц
Виникнення ілюстрації
“Наочне зображення” прочитаного, допомагає читачеві випробувати насолоду від книги. Люди догадалися про це дуже давно.
Ілюстрація була відома ще в стародавньому світі (Єгипті, Греції, Римі) у вигляді малюнків у рукописах, а в середні віки – мініатюр (твір образотворчого мистецтва, невеликого розміру, відзначається тонкою технікою виконання).
Книжкова мініатюра – це зроблений від руки малюнок, багатобарвна ілюстрація або заставка, кінцівка. І в Древньому Єгипті, і в античних папірусних сувоях, і в давньоруських рукописних книгах обов'язково зустрічаються ці чудові твори мистецтва. Художні ілюстрації рукописів відомі вже в Древньому Єгипті (“Книга мертвих”). Збереглися окремі зразки мініатюр, що відносять до 1 століття н.е. (рукопис Теренция “Іліада”, “Енеїда” – мальовничі ілюстрації, перемежовуються з текстом). Мініатюри релігійної тематики. Наприклад, у бібліотеці міста Мілана зберігається древній екземпляр «Іліади», що прикрашають 500 мініатюр.
Книжкова мініатюра робилася гуашшю, аквареллю, клейовими фарбами, тушшю, пером – у кожній країні в різний час по-різному. Тонкі, своєрідні мальовничі твори на літературні теми, відомі в Китаї з 4 століття (сувій з жанровими сценами роботи Гу Кай-чжи).
Найбільш ранні ксилографічні ілюстрації з'явилися в Китаїі в 6-7 століттях. Були зроблені перші гравюри на дереві спеціально для ілюстрування літературного тексту.
У Древній Русі вже в 11 столітті створювалися високомистецькі мініатюри “Остромирово євангеліє” (1056-1057), “Ізборник Святослава” (1073) із зображенням князівської родини. У 16 столітті крім мініатюр релігійного характеру одержали поширення історичні і побутові сцени.
Нового розквіту досягла книжкова ілюстрація у зв'язку з винаходом друкарства.
« З 15 ст. ілюстрації до друкованих книг гравірувалися на дереві, згодом – на металі. Гравюра на дереві була відома в Росії у середині 16 століття. У 17 столітті в Росії поширилася гравюра на металі. Російські майстри створили опуклу гравюру на олові. У гравюрі на металі різцем, сухою голкою й офортом у 17 столітті досягли високої майстерності Ушаков, Трухменсьий, Андрєєв, Бунін, Тарасевич та інші.
В опуклій гравюрі усі вільні від малюнка ділянки дошки за допомогою ножів, стамесок, доліт або різців (штихелів) поглиблюються на 2-5 мм. Малюнок, таким чином, підноситься над тлом, утворити рельєф із плоскою поверхнею. Фарба на дошку накладається тампонами або накочується валиком, після чого до дошки вручну або пресом рівномірно накладається папір, на яку переходить зображення. До опуклої гравюри відноситься гравюра на дереві (ксилографія) і на лінолеумі (ліногравюра), а також застосовувалася до кінця 15 століття рельєфна гравюра на металі (пластини з міді, латуні або свинцю) оброблялися штихелем.
У гравюрі все складається з чорних і білих плям і щтрихів. Навіть сірого в ній немає. Здавалося б, що такими засобами можна зобразити тільки зиму, сніг, чорні дерева, без листя, і можливо, ще ворон. Та це не так. Художник різними штрихами та різним співвідношенням чорного й білого намагається зобразити всі кольори, що він бачить.
Білим штрихом на чорному легко передати яскраву блискавку, блиск води, миготіння листя, на яке падають промені сонця, блиск зброї та кольчуг. Легкими білими штрихами можна передати туман, що піднімається від ріки, та повітря, що затуляє від нас далекі предмети.
Передаючи живі промені сонця, їхній рух, перемішуєш білі й чорні лінії, і вони начебто ворушаться.
Чорною плямою й штрихом передаєш і похмуру хмару, і темну зелень дуба, і масть коня, і плащ воїна, і темно-червоне знамено. Якщо придивитися, то побачиш, що чорне й біле весь час здається різним: то важким і громіздким, то легким і невагомим. От ця чудова можливість – зробити з однієї дошки багато відбитків – і привела гравюру в книгу, зробила її основною ланкою оформлення, прикраси книги.
З винайденням у 18 ст. техніки деревориту – гравюри, виконують на дошці з дерева, розпиленого впоперек. Найкращим матеріалом для нього є самшит, груша, бук, горіх і вишня, а в 19 ст. – літографії – способу плоского друку, при якому для виготовлення друкарської форми використовують вапняк, т. з. літографський камінь, листи цинку або алюмінію.
Малюнок на поверхню каменю наносять спеціальною жирною тушшю або літографським олівцем. Проміжні (пробільні) елементи малюнка обробляють розчинами азотної (камінь) або фосфорної (метали) кислоти та колоїдом, завдяки чому вони фарб не сприймають. Укрите фарбою зображення відбивають безпосередньо на папері.
Надалі став застосовуватися офорт – вид гравюри на металі, у якій заглиблені елементи зображення виходять шляхом травлення металу кислотами. Для виготовлення друкованої форми служать пластини з міді або цинку, гладка відполірована поверхня якої покривається кислототривкого лаку. Метод полягає в наступному, малюнок продряпують у лаку гравірувальною голкою, оголюючи метал, після чого дошку труять кислотою, що діє лише на продряпані місця.
Далі особливої популярності набуло фотомеханічне репродукування ілюстрації.
В галузі ілюстрації працювали видатні художники. Історія світового мистецтва знає десятки імен художників, що в основному (навіть – цілком) присвятили себе книзі: Гюстав Дорі, Володимир Фаворсьий, Іван Білібін...
Ілюстрації до най значних творів світової літератури створювали класики світового образотворчого мистецтва: Боттичелли, Рембрант, Делакруа, Домье, Мане, Рєпін, Кустодиев, Врубель.
Перш ніж почати безпосередню роботу над ілюстраціями, художник продумує їхнє місце в книзі. Він намічає формат і пропорції ілюстрацій, композицію розворотів, вирішує, чи розташуються малюнки в тексті, чи будуть заставки і концівкі вибирає техніку їхнього виконання. Місце ілюстрацій у книзі в багатьох випадках визначається характером видання, але основне, від чого виходить художник, – це зміст книги. Художні засоби, що використовує художник у своїх ілюстраціях, відповідає його творчої індивідуальності, але вони залежать також і від характеру літературного твору, той самий художник у кожній новій роботі вирішує по-різному питання про художні засоби, про прийоми розміщення ілюстрацій у книзі.За первісною стадією роботи – читанням літературного твору з метою уявити собі загальний вигляд майбутніх ілюстрацій – випливає друга стадія роботи: художник ретельно вибирає й виписує собі з різних місць оповідання усе, що стосується до характеристики кожного персонажа,– риси його зовнішності, висловлювання, визначаючи характер, манеру триматися, відношення до інших персонажів.
Виписки бувають часом дуже докладні – Горький, наприклад, до дріб'язків описує своїх діючих осіб; а іноді, як, скажемо, у творах Чехова, художникові даються тільки натяки на зовнішність і риси характеру героя. У тім і іншому випадку від ілюстратора потрібно великий творчий досвід і чуття при остаточному створенні портрета героя.
Художник збирає величезний матеріал, перед ним проходить калейдоскоп осіб. Він розглядає безліч портретів або фотографій людей, що жили в той час, про якій розповідається в літературному творі, намагається відшукати й зафіксувати в пам'яті або на папері усе, що визначає манеру триматися, вигляд людей, що належать до того ж кола, класу, національності, що й його герой.
Це допомагає художнику створити образ, вірний часу, історично точний. Але цей не все, герой повинний бути живим. І в цьому художникові може допомогти лише саме життя.
Остаточний варіант ілюстрації повинний укладати в собі тільки саме головне, тільки те, на що глядач повинний звернути особливу увагу. Для з'ясування, цього головного художник і прагне як можна повніше змалювати собі риси героя у всій їхній сукупності.
Багато часу приділяє художник вивченню епохи й обстановки, у якій відбувається дія літературного твору. Через його руки проходить багато музейного й архівного матеріалу, він робить замальовки меблів, побутових предметів, виїжджає, якщо це можливо, туди, де відбувалися події, про які розповідається в романі.
Художник намічає, які основні події оповідання будуть відбиті в малюнках, який момент даної події найбільше гостро характеризує діючих осіб, прагне до того, щоб кожен персонаж став у найбільш характерному своєму прояві, щоб від сторінки до сторінки не губилася ведуча лінія письменницької розповіді, намічає “ударні” аркуші, що відповідають кульмінаціям оповідання.
У ряді випадків художник стає співавтором письменника, показуючи у своїх малюнках те, про що в книзі часом говориться тільки натяком.
Гюстав Доре – французький графік. Народився 6 січня 1832 року. Він виконав широко відомі ілюстрації до класичних творів світової літератури: “Гаргантюа і Пантагрюель”
Ф. Рабле (1854), “Божественна комедія” А. Данте (1861), “Дон-Кихот” М. Сервантеса (1862-1863), Біблії (1864-1866) та інші. У 60-70-х р.р., після перебування в Англії, створив соціально загострені малюнки з життя лондонської бідноти. Доре відомий і як живописець та скульптор.
Серед майстрів ілюстрації у Росії – видатний художник Володимир Андрійович Фаворський, який народився на зламі епох і жив у першій половині XX століття, коли на зміну мистецтву зі сталими традиційними формами прийшло нове мистецтво, яке несло в собі величезний заряд енергії та ідей.
Володимир Андрійович народився 3 березня 1886 року. Російський графік і живописець, народний художник СРСР (з 1963 р.), дійсний член АМ СРСР (з 1962 р.). Автор станкових серій гравюр; “Роки революції” (1927-29 рр.), “Самарканд” (1942-44 рр.), “Великі російські полководці” (1945-47 рр.), портретів Ф. Достоєвського (1929 р.), О. Пушкіна-ліцеїста (1935 р.) та ін.
Але більше за все Фаворський відомий як блискучий майстер гравюри та ілюстратор. Він був знавцем і творцем книги, де новаторський дух виявив себе особливо яскраво. Розглядаючи книгу як єдиний організм, нерозчленований на окремі елементи і який розвивається в часі та просторі, Фаворський визначив наперед розвиток мистецтва книги, створив свого роду школу, яку наслідують сучасні художни¬ки, що присвятили себе книзі.
За своє довге творче життя Фаворський створив багато серій ілюстрацій до класичних і сучас¬них творів літератури.
Він створив ілюстрації до “Слово о полку Ігоревім” (1937 і 1950-55 рр.), драми “Борис Годунов” (1953-54 рр.) і “Маленьких трагедій” О. Пушкіна (1959-1961 рр.), віршів Р. Бернса, “Сонети” Шекспіра й повісті Гоголя та ін.
І жодна з них за своєю пластикою не повто¬рює іншу. Це показово для Фаворського, адже його цікавив не стільки сюжет, але перш за все характер і стиль книги, яку потрібно ілюструвати, її особливе, властиве тільки їй світовідчуття. У цьому теж дало себе взнаки новаторське ставлення до ілюстрації — художник виступає як тлумачник тексту книги, розкриває її зміст, проникає вглиб авторської думки. Фаворський завжди вмів знайти й передати загальнолюдську значимість змісту через пластичне усвідомлення матеріалу та форми конкретного письменника, його літературного методу. Його ілюстрація не графічний дослівник тексту. Це співтворчість. Кожна гравюра — самостійний твір, який живе поза літературним текстом. Це не означає, що Фаворський дозволяв собі свавільство стосовно тексту. Він завжди глибоко розумів його і да¬вав точну, правдиву відповідь глядачеві й читачеві. Він умів читати!
Та говорити про Фаворського тільки як про майстра ілюстацій — мало і надто вузько. Він передусім бачив книгу, книгу в цілому. Шрифту, набору, прикрасам книги, її обкладинці та іншим елементам він приділяв таку ж саму пильну увагу, як і самим ілюстраціям, «...я роблю книгу», — говорив Фаворський. І саме тому вся книга в цілому у нього стає високохудожнім твором.
Значення творчості Фаворсько¬го вже давно оцінено по заслузі. Художник-новатор у найвищому значенні цього слова, теоретик, майстер зі світовим ім'ям, гравер такого масштабу, якого не знали з часів Дюрера, Фаворський невичерпний у своєму мистецтві, він вічний.
Українська ілюстрація бере свій початок з книжкової мініатюри Київської Русі (“Остромирове євангеліє”, 1056-57, та ін.). розвиток її пов’язаний із здобутками граверів 17-18 ст. Зародження в 19 ст. Української реалістичної гравюри пов’язане з іменем Т. Шевченко. Визначними майстрами ілюстрації були К. Трутовський, О. Сластіон.
Трутовський Костянтин Олександрович – українкький живописець і графік народився 9 лютого 1826 року. Його твори: “Хоровод у Курській губернії” (1860), “Колядки на Україні” (1864), “Білять полотно” (1874), “Кобзар над Дніпром” (1875), “В місячну ніч” (1881) та ін. Картини зберігаються в ДТГ у Москві, ДМУОМ у Києві, Київським музеї Т. Г. Шевченко. Трутовський відомий і як ілюстратор. У 1860 році він надрукував свої ілюстрації до повістей Марка Вовчка, альбому літографій до циклу повістей “Вечори на хуторі біля Диканьки” М. Гоголя (1874-76). Створив також ілюстрації до біографії Т. Шевченка (1885), до поем “Гайдамаки” (1886) і “Невільник” (1887) Т. Шевченка, до байок І. Крилова (1864).
Для сучасних ілюстраторів характерне прагнення до глибокого образного розкриття ідейного змісту літературного твору, виявлення його історичних, національних і стильових особливостей, різноманітність технік та індивідуальність художніх манер. Сучасна ілюстрація є окремим жанровим різновидом книжкової графіки. Серед українських майстрів ілюстрації – Їжакевич І., Касіян В.
Їжакевич Іван Сидорович (6.01.1864 – 19.01.1962) – український живописець і графік, народний художник УРСР із (1951). Працював у галузі станкового й монументального живопису, книжкової ілюстрації.
В 1893-98 роках виконав ілюстрації до творів Т. Шевченка “Причина”, “Гайдамаки”, “Катерина” та ін. Виконав ілюстрації до творів: Лесі Українки “Лісова пісня”, М. Коцюбинського “Fata morgana”, І. Франка “Бориславські оповідання” (1937), Г. Квітки-Основ’яненка “Пан Халявський” (1941), І. Котляревського “Енеїда”, “Наталка Полтавка”, “Москаль-чарівник”.
Касіян Василь Ілліч (1896-1976) – український графік і художник. Автор портретів Шевченка, ілюстрацій до “Кобзаря”, повістей Франка, О. Кобилянської, В. Стефаника. В 1964 році одержав премію імені Т. Г. Шевченка.
Література:
1. Библиотечно-библиографические знания – школьникам.- М.: Кн. Палата, 1989.- 216 с.
2.Книговедение: Энциклопедический словарь.- М.: Сов. Энциклопедия, 1982.- 664 с.
3. Митці України: Енциклопедичний довідник.-К.: Укр. енциклопедія,1992.- 848 с.
4.Словарь юного книголюба.- М.: Книга, 1987.- 290 с.
